Україна і Польща: зрозуміти одне одного в ім'я спільного майбутнього

КИЇВ (QHA) —

Кожною країною історія сприймається по-своєму. У всіх без винятку є свої герої, які вкрили себе невмирущою славою, і зрадники, навіки заплямовані ганьбою. Особливо це стосується Європи, що свого часу поневолила і перетворила на колонії цілі континенти. Хоч куди кинь оком у Європі, обов’язково натрапиш на якусь імперію і те, що Європейський союз свого часу отримав Нобелівську премію миру за забезпечення миру на континенті, зайвий раз це підтверджує.

Хочемо ми того чи ні, треба визнати, що всі без винятку сусіди України мають претензії до нашої країни, так само як і Україні є що пред’явити сусідам. Але чи варто це робити?

Таке питання знову актуалізувалося з черговим українсько-польським конфліктом навколо суперечливих моментів історії.

Варто відзначити, що дана тема є, мабуть, єдиною точкою напруги між двома країнами. Адже важливість Польщі для України, так само як і України для Польщі важко переоцінити. Для України Польща, як успішніша у справах євроінтеграції країна, практично з початку ХХІ століття виступала своєрідним адвокатом у Євросоюзі, намагаючись донести до Брюсселя думку Києва. Свого часу саме Польща поруч зі Швецією була ініціатором Східного партнерства, яке зараз є головним механізмом взаємодії України з ЄС. Для Польщі ж наша країна є хорошим буфером, що захищає поляків від російської загрози, яку у Варшаві відчували завжди.

В основі чергового етапу напруженості лежать численні випадки вандалізму, вчинені проти українських пам’яток і поховань на території Польщі, які залишилися без відповіді офіційної влади Польщі. У відповідь на це Український інститут національної пам’яті прийняв рішення про призупинення легалізації незаконних польських пам’ятників в Україні, а також припинив видавати дозволи на пошукові роботи.

Ключовою у даній ситуації є позиція влади, яка ілюструє різницю в підходах Польщі та України.

Якщо в Польщі акти вандалізму залишилися без уваги, то в Україні такі дії були одноголосно засуджені всіма політичними силами, включаючи праворадикальні, самі пам’ятники були оперативно відновлені, а злочинці затримані.

Зрозуміти поляків

Позиція Польщі не завжди була такою безкомпромісною. Прогрес і конструктив в українсько-польських відносинах, які спостерігалися протягом усього пострадянського періоду, були можливі завдяки домінуючій тоді в польському істеблішменті думці про те, що політикою країни повинні керувати поривання в майбутнє, а не історична пам’ять.

Однак дана модель зовнішньої політики змінилася з фактичною узурпацією влади партією «Право і справедливість» 2015 року, яка все виразніше популістськи заграє з електоратом, зокрема і на темі історичної пам’яті. У випадку з Україною — це неоднозначність подій на Волині за часів Другої світової війни. Варто зазначити, що значна частина верхівки ПіС загинула в авіакатастрофі під Смоленськом 2010 року, серед них і президент Лех Качиньський, брат якого зараз є де-факто першою людиною в країні, формально не обіймаючи ніяких посад. Почасти тому історична тема є одним із базисів польської політики, зокрема і на міжнародній арені.

Одним з перших дзвіночків для України стала прийнята в липні 2016 року Сеймом і Сенатом резолюція «Про встановлення 11 липня Днем пам’яті поляків, жертв геноциду, вчиненого ОУН-УПА», яка серед української громадськості та ЗМІ була сприйнята як недружній крок.

При цьому, як не дивно, уряд спирається на підтримку громадської думки. У Польщі ще в 90-х роках сформувався консенсус щодо того, що події на Волині є геноцидом українців проти поляків. Так, опитування, проведене 2013 року Польським центром досліджень громадської думки, показало, що 69% поляків вважають, що вони добре поінформовані про цю сторінку історії або щось знають про неї.

Чи є це недопрацюванням українських дипломатів, зараз важко сказати, але даний факт треба просто зафіксувати.

В Україні ж ця тема не настільки на слуху. Згідно з дослідженням Національного центру культури та Інституту політичних досліджень Польської академії наук, проведеним у червні, 51% опитаних українців серед одинадцяти характеристик діяльності УПА вибрали лише позитивні, 6% — лише негативні, 11% як позитивні, так і негативні. При цьому більше половини опитаних відповіли, що у них немає чіткого уявлення про те, хто винен у конфлікті на Волині УПА чи Армія Крайова. Таким чином наочне кардинально протилежне уявлення про об’єкт конфлікту, що не раз мимоволі провокувало сусідів.

Так, присудження 2010 року Віктором Ющенком звання «Герой України» Степану Бандері посмертно викликало критику вже згадуваного президента Польщі Леха Качинського, а Європейський парламент, з ініціативи польських євродепутатів, прийняв резолюцію, в якій закликав лідерів України «переглянути свої рішення і залишитися відданими європейським цінностям». Також можна згадати голосування у Верховній Раді щодо статусу УПА. Нагадаємо, що Верховна Рада прийняла закон про визнання воїнів ОУН і УПА 9 квітня 2015 року, саме в день виступу президента Польщі у Верховній Раді, коли він перебував з візитом в Україні. У Польщі це було сприйнято як ляпас.

Позитивний досвід

У пошуку моделі виходу з кризи варто звернути увагу на те, як дана проблема вирішувалася раніше. Наприклад, ще 1997 року президенти Леонід Кучма і Олександр Кваснєвський підписали Спільну заяву «До порозуміння і єднання», в якій наголошувалося, що замовчування або односторонній виклад цих фактів в наш час не пом’якшить болю скривджених та їхніх близьких, і не сприятиме поглибленню взаєморозуміння між українським і польським народами.

— Шлях до істинної дружбу і єднання проходить перш за все через правду і взаєморозуміння, — йдеться у заяві президентів.

Іншим яскравим прикладом того, як можна знайти спільну мову, є спільна українсько-польська заява до 60-х роковин трагедії на Волині, зроблена 2003 року.

Правда про ті драматичні роки є болючою для всіх. Однак поляки та українці повинні її пізнавати. Правда, хоч і сумна, необхідна для побудови тривалого порозуміння.

Таким чином, слід визнати те, що в минулому і поляки, і українці були замішані у злочинах один проти одного, але зробити це лише для того, щоб нарешті перегорнути неприємні сторінки історії та відкрити нову главу співпраці.

Я вважаю, що Україна має і надалі наполягати на тому, що історія не повинна бути чинником формування сучасних або майбутніх відносин. Історію треба залишити дослідникам, а історичні питання не повинні бути головними в дискусіях між політиками, заявив у коментарі QHA директор Інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

У п’ятницю, 17 листопада пройде надзвичайне засідання Консультаційного комітету президентів України і Польщі на рівні зовнішньополітичних радників. Для подолання розбіжностей обом сторонам слід пам’ятати, що у подіях на Волині немає невинних, але в той же час варто розуміти і різний ступінь важливості «волинського питання» для Польщі та України.

Роман Кот

QHA

Дякуємо: qha.com.ua

(Visited 13 times, 2 visits today)

Избитый демонстрантами в Москве полицейский podol2468
5 минут Полет нормальны, ДНР, Донбасс, ГРАД с... podol2468

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*