Киянин зберіг знімки побуту кримських татар початку ХХ століття

КИЇВ (QHA) —

Андрій Бібіков — син відомого радянського археолога Сергія Миколайовича Бібікова, який присвятив життя археологічним розкопкам в Криму. У спадок від батька Андрій Сергійович отримав не тільки любов до археології, Криму та кримськотатарської культури, а й добрих два десятки унікальних фотографій побуту кримських татар 20-30-х років минулого століття. Такі фотографії сьогодні — велика рідкість, адже Російська імперія протягом століття знищувала і спалювала все, що хоч якось нагадує про кримських татар.

Андрій Сергійович дбайливо зберігав фотографії, акуратно складені в конверт. Сімейний архів у нього величезний, але ці знімки завжди лежали окремо — дорога пам’ять. Лише збираючись на зустріч з нами, він помістив їх у величезний радянський альбом. Пояснив: так цікавіше дивитися.

Гортаючи грубі потерті сторінки, Андрій Сергійович придивляється до кожної, ніби намагається побачити щось нове, те, чого раніше не бачив, і кілька разів скромно повторює: якби батько був живий, він розповів би більше.

Щоб дізнатися історію фотографій і зрозуміти причину зацікавленості археолога кримськотатарською історією і культурою, ми розпитали Андрія Бібікова про життя його батька, про те, що пов’язувало його з Кримом і кримськими татарами.

Виявилося, що не одне покоління Бібікових жили в Криму — прадід Андрія Сергійовича був захисником Севастополя в Кримській війні 1853-1856 років. Батько ж народився в Севастополі в 1908 році. Після закінчення Сімферопольської гімназії Сергій Миколайович вступив до Сімферопольського педагогічного інституту. У 1927 році він переїхав до Ленінграда, де навчався на відділенні східних мов.

— Батько знав фарсі (перську мову) та кримськотатарську… Взагалі вивчати східні мови йому було досить легко, тому що з дитинства володів кримськотатарською. Я, на мій превеликий жаль, кримськотатарської мови не знаю. Пам’ятаю, він говорив якісь окремі фрази. Завжди просив його щось сказати по-кримськотатарськи. Однак я тоді маленьким був, не запам’ятовував, — розповідає Андрій Бібіков. — А свій жахливий почерк він пояснював тим, що, напевно, раніше навчився писати фарсі, ніж російською. Батько писав рукопис, потім його сам же передруковував, потім правив помилки і передруковував заново.

Андрій Бібіков, син відомого радянського археолога Сергія Миколайовича Бібікова

Після закінчення інституту Сергій Миколайович працював в Ленінградському відділенні інституту матеріальної культури, який знаходився в Ермітажі. Йому довелося пережити блокаду під час Другої світової війни і втратити першу дружину.

— Цікавий факт: під час блокади виїжджав в Поволжя, де досліджував місцеві печери, щоб з міста вивезти туди всі архіви. Таке урядове завдання він отримав вже наприкінці блокади. Про саму ж блокаду він говорив мало, дуже не любив цю тему, — згадує син археолога.

Вдруге Сергій Бібіков одружився на киянці, а в 1956 році його призначили директором інституту археології в Києві.

— Батько займався раннім періодом — пізнім палеолітом, кам’яним століттям. У кримському відділі, яким він керував, вів всю Античність і Середньовіччя в Криму, — пояснює Андрій Сергійович.

Андрій з 12 років їздив з батьком в кримські експедиції. Сергій Миколайович не хотів, щоб син пішов його шляхом, але все ж брав його з собою — познайомити з його улюбленою культурою кримських народів.

— Перші мої розкопки — храм в Ласпі. Потім був храм на Біюк-Ісарі, пізніше я їздив в херсонеську експедицію. Я робив картографічні зйомки, але переважно був просто робочим. Батько не дуже хотів, щоб я займався археологією. Та й я сам, загалом, теж. Він наводив як приклад Льва Толстого, у якого було п’ятеро дітей — всі письменники, і всі погані. А я підходив до цього з іншого боку: якщо піду батьківським шляхом, то він з мене всі жили витягне, бо буде домагатися, щоб я став суперархеологом, — говорить він і сміється.

За словами Андрія Бібікова, під час поїздок батько завжди вимовляв всі назви міст, гір, місцевостей кримськотатарською. Наприклад, для нього Білогірськ завжди був Карасубазаром, а Ведмідь-гора — Аю-Дагом…

Бахчисарай

Сергій Миколайович повернувся до Криму в 1930-32 роках — проходив військову службу в Качинському вищому льотному училищі. Тоді йому довелося пережити одну з неприємних сторінок в житті — так зване розкуркулення кримських татар.

— Радянська влада це називала розкуркуленням, але насправді почалася депортація. Те, що відбувалося в 1944-му — також було приводом, щоб знищити кримських татар, але все почалося в 30-х роках. Проте там і розкуркулювати було нічого… Насправді кримськотатарський народ жив досить бідно. Якщо в містах хоч якось, то в селах люди просто виживали. Радянська влада міняли пуд пшениці на пуд тютюну, а це речі, які й порівнювати не можна. Батько мені завжди казав, що події 30-х років і 1944-го — це величезна несправедливість щодо кримськотатарського народу і велика помилка, — зазначає Андрій Сергійович.

Старовинний будинок з довгих плах. Село Уркуста (зараз — Передове в Балаклавському районі Севастопольської міськради)​

Під час служби Сергію Бібікову разом з іншими військовими довелося стояти в оточенні, а створеним ними коридором кримських татар гнали… в телятники. Люди тримали невеликий скарб — все, що змогли забрати з собою в руках.

За розповідями Бібікова-старшого, серед кримських татар він побачив чоловіка в піджаку, який щось пояснював конвоїру, але той його не розумів. Тоді Сергій спробував його врятувати: вийшов зі строю і пояснив, що цей чоловік просто проводжає родичів, і його забирати не треба. Але конвоїр проігнорував пояснення і загнав чоловіка разом з іншими в вагон поїзда, який рухався на північ…

Кримський степ

— Він розповідав, що, якщо і було якесь співробітництво /кримських татар/ з німцями в період Другої світової війни, так нітрохи не більше, ніж у тих же українців, росіян і білорусів. Просто це був привід, зачіпка, щоб звільнити Крим від корінного народу і переселити туди своїх. Судити народ, відірваний від коренів, набагато простіше, — з гіркотою говорить Андрій Сергійович.

Історій, пов’язаних з кримськими татарами, у Сергія Бібікова було чимало. Як хороших, так і не дуже. Одного разу знання кримськотатарської мови допомогло тоді ще молодому археологу захистити честь своєї першої дружини, яка померла в 40-х під час блокади Ленінграда. Молода пара проходила повз кримськотатарських хлопців, і один з них недобрим словом відгукнувся про жінку, не знаючи, що її чоловік розуміє, про що мова. І дуже здивувався, коли той вдарив його.

У 20-30-х роках Сергій Бібіков їздив Кримом з експедиціями (М.Л. Ернста, потім Г.А. Бонч-Осмоловського) і багато фотографував. Археолог завжди дуже цікавився побутом, етнографією, культурою і традиціями кримськотатарського народу. І навіть більше, деяких кримськотатарських традицій він сам дотримувався протягом всього  життя. Наприклад, забороняв їсти часник взимку, пояснюючи це тим, що в холодну пору кримськотатарські будинку закривалися, а вікна були маленькими, тому запах застоювався. Тому часник кримські татари їли тільки влітку.

Нанизування тютюну, с. Уркуста

У 30-ті роки минулого століття кримські татари жили хоча і бідно, але на своїй землі, займалися тим, що вміли, і любили своє. Сергій Бібіков сподівався передати наступним поколінням цю любов і колорит кримськотатарської культури.

У дворі сараю, де сушать тютюн, село Уркуста

Майже кожна фотографія Сергія Бібікова підписана: вказана або місцевість, або вид діяльності зображених на ній людей. На деяких позначений і рік. Наприклад, на одній світлині можна побачити ворота колгоспу, розмальовані до 10-річчя Жовтневої революції.

— Він знімав побут кримськотатарського народу. Сушіння і нарізка тютюну, вироблення вовни, побутові сценки, де зображений кримський татарин з дитиною і ослом, сімейні фотографії у дворі… А ще батько часто повторював, що зовсім юним хлопцем він був прийнятий в татарський рід. Але в який рід, як і чому? На ці питання у мене немає відповіді, — з жалістю мовить син.

А ще Сергій Миколайович говорив синові, що коли в Криму жили кримські татари, там завжди було чисто.

Завдяки розповідям батька Андрій Сергійович ніколи не вірив радянським міфам про зраду кримських татар, що найчастіше поширювалися серед дітей в кримських санаторіях.

— З міфами про кримських татар я зіткнувся, коли мені було близько семи років. Це десь 1958 рік. Батьки відправили мене в санаторій «Смена», що в Євпаторії, — розповідає він. — Там весь час запускали чутки, і вони йшли не від дітей, а якраз від вихователів, що приїжджають татари і ріжуть людей. Запевняю, це свідомо запускалося саме серед дітей. Вони лякалися і не розуміли, що це брехня. Уже пізніше люди розібралися, що це була ідеологічна диверсія.

Андрій Бібіков впевнений, що якраз неоднозначне ставлення до кримськотатарського народу і небажання розвінчувати пропагандистські міфи вже за незалежної України зіграло з усіма нами злий жарт в 2014-му.

Унікальні архівні фотографії син відомого археолога планував і навіть пропонував передати в Бахчисарайський музей, але окупація Криму завадила реалізації цієї ідеї.

А в минулому році вперше за багато десятиліть Андрій Бібіков не поїхав до свого рідного і улюбленого Криму. Зізнається: стало страшно, що за абсурдним звинуваченням в шпигунстві або екстремізмі на старості років він може опинитися за гратами. Він же хоче пам’ятати про Крим тільки краще — море, сонце, гори і незабутній колорит кримськотатарської культури.

Ольга Волинець

QHA

Дякуємо: qha.com.ua


Избитый демонстрантами в Москве полицейский podol2468
5 минут Полет нормальны, ДНР, Донбасс, ГРАД с... podol2468 YRA3.gif

Оставить комментарий

Ваш email нигде не будет показан. Обязательные для заполнения поля помечены *

*